2009/03/11

ВОЇНИ НАЦІЇ

Коли усі засоби вичерпані - надходить час рішучих змін. В народі це прийнято називати революцією. Насправді - це бунт. Революція ж є організованим бунтом - зі своїми провідниками і командирами, ідеологами і пропагандистами. Чим є повстання без організованої сили? Декларацією протесту. Не більше. Для успіху повстання необхідна чітка, перевірена у боях структура. В Україні жодної організації, яка б відповідала цим ознакам немає, окрім УНА-УНСО.
  Організація пройшла бойовий вишкіл. Брала участь як організована сила у 4-х сучасних війнах і успішно провела десятки вуличних боїв. Тобто, і війна, і міська герилья УНА-УНСО відомі. Ідеологічна база - бездоганна. Упродовж 15-ти років викристалізовувався стержень УНА-УНСО, доводились до завершеного вигляду ідеї українського національного революціонізму. Через горнило організаційної пропаганди пройшли десятки тисяч мешканців України. У організації є свій пантеон: десять членів УНА-УНСО полягли на війні, десятки сидять по тюрмах. Яка з організацій в Україні має стільки героїв? Ми жодного разу не співпрацювали із режимом, на нас немає жодної краплі бруду угодовства. Наші теорії пітверджені практичною діяльністю.
  Історія людства - історія боротьби ідей. Різних ідей. Великих, малих і зовсім нікчемних. Віками кращі із кращих віддавали в ім'я богів та ідеалів своє життя, гірші із гірших упивалися чужою кров'ю і відсиджувалися по норах. Врешті-решт, число овочів, паразитів і торгашів багатократно перевищило кількість героїв, і тоді запанувала ідея, що не треба жодних ідей. Нерентабельно, мовляв, і заважає правильно виділяти шлунковий сік. Ми запропонували ідею. Одразу ж посипалися звинувачення - неукраїнська, малоздійсненна, тобто заважає роботі шлунку. Усі великі ідеї чомусь шкодять. Ідея української національної революції шкодить режимові, і він проти нас намагається боротися. Більшість давно погодилися, що їхньою генеральною ідеєю є відсутність ідеї. Свою сірість і безідейність вони намагаються прикрити ореолом таємниці, демонструючи при цьому багатозначну мовчанку. Тому вони змушені паразитувати на ідеях чужих, тобто не стільки на ідеях, бо вони їм не потрібні, вони потребують ідейно-пропагандистських штампів, паразитуючи на яких будуть здатні протриматися у бурхливому передреволюційному морі. Бо хто ж тоді втілить думку, що з революції користають пройдисвіти.
  Їхній ідеал - масне щастя, сон наяву, втрата національної пам'яті, зрідження мозку, кінець Історії та кінець Людини. Шлях вниз до пасовиська завжди легший і безпечніший, ніж шлях до зірок. До такого "ідеалу" рукою подати - треба лише опустити людину до рівня "споживача-виробника" і звести нанівець розумову діяльність.
  Коли ми говоримо "перемога" - ми знаємо, що це таке, ми здобували її в боях, наші прапори - побиті кулями, а не поїдені міллю, наша ідея пройшла випробування окопами і камерами слідчих ізоляторів. Ми не прогнулися тоді і не прогнемося зараз, бо знаємо: перемога - це коли прогинаються перед тобою. Жоден тактичний хід не може виправдати слабодухості, жодні теорії не здатні закамуфлювати продажність і угодовство. Ті, хто твердить, що можна зрадити заради подальшої перемоги - звичайні профанатори ідеї, паразита, які завжди користають моментом, вони витворюють огиду до боротьби і залишають тільки аргументи до бунту. До бунту проти них, проти їхніх хлібодавців, проти існуючого стану, проти фізичної, економічної, правової та культурно-економічної колонізації.
  Звичайний бунт вбиває тільки людей, він не знищує причини і не будує нове. Революція знищує і створює водночас і людей, і принципи. Ідеологія УНА-УНСО дає відповідь на всім остогидле запитання; "Що робити?" Не бунтувати, а організовувати революційний спротив, розпочинаючи свою діяльність зі створення осередку організації. Ми готові до революції, але чи здатне населення самоорганізуватися? Звісно - ні. Необхідна організовуюча сила. В Україні на роль цієї сили може претендувати тільки УНА-УНСО.

                     ТЕОРІЯ
  Оксамитна хвиля профанації, применшення, розм'якшення котиться планетою і незабаром замкне коло. Все, чого вона не торкнеться, частково чи повністю втрачає зміст. Порожніми пляшками після гучної пиятики валяються колишні поняття та ідеали - свобода, любов, прогрес, сім'я, Бог, комунізм, фашизм... "Що таке ідея?" - запитують жертви оксамитової хвилі, бездумно кліпаючи очима. 
  Поняття "революція" постраждало від тотальної профанації не менше за решту. До того ж, старше покоління має закріплений кінострічками, заяложений совковою пропагандистською машиною образ матроса, обмотаного кулеметними стрічками, із гігантською "трьохлінійкою" на плечі. Це образ створений і тиражований в СССР. Переможцям були необхідні свої герої, і вони в силу своїх скромних можливостей творили їх. Те, що вийшло, не заслуговує на символізм, і тим паче, не має жодного відношення до революції. Це образ бунту. Бунт ліквідовував ворогів. Революція почалась у 1937, коли були знищені конкуренти з бунтарями і відпрацьована ідеологічна база. Чи був "жовтневий заколот" російською національною революцію - сказати важко, але наслідки виявилися позитивними для тої нації, проти котрої піднявся бунт.
  Революція починається там, де закінчується віра у дієвість існуючих схем. Революційна ідея повинна змусити хоч на мить відірватися від годівниці повної чи порожньої. Революційна партія, котра має на озброєнні таку ідею - непереможна. Переконати людей в реальності політичного шляху вирішення їхніх проблем - головне завдання ідеології. Ідеологія повинна скорочувати психологічну відстань між суб'єктом політики і цільовим об'єктом. Кожна велика ідея є революційною.
  Тепер стає зрозумілим істинне значення рукотворної оксамитової хвилі: не допустити виникнення фатальної для Системи напруги потреб у культурно-політичній сфері посередництвом дискредитації усіх ідеалів.
Власне, тому сучасна Система переконує нас, що ідеали ~ небезпечна омана, і їх загалом не має бути - тільки інтереси і потреби. Тобто людина живе для того, щоб їсти, розмножуватися і співпереживати процесам гуманізації суспільства. Остання акція "гуманізації" відбулася в Югославії і продовжується в Чечні.
  Україні необхідний життєвий простір (lebens raum). Це поняття зараз має дещо інакший зміст, ніж під час попередньої профанації. Тоді штатні пропагандисти зі СМЕРШу розповідали ошелешеним співвітчизникам про ненажерливих німців котрі прийдуть і відберуть "яйка, млєко, курку" і ще щось. Життєвий простір - це не просто гектари і квадратні метри. Сьогодні це звичайний геополітичний термін, котрий вживається відносно впливів тої чи іншої держави на сусідні чи віддалені території. Зокрема, американська теорія про національні інтереси є не що інше, як осучаснення теорії Гаусгофера про "lebens raum" . Згодом термін "життєвий простір" плавно перетік з геополітики до політичної психології. Завдяки К. Лєвіну, сучасна політологія визначає життєвий простір як складну конструкцію, яка обіймає чотири основних Фактори: фізичний, економічний, правовий і культурно-політичний (ідеологічний). Вже з наведеного переліку ясно, що життєвий простір людини не обмежується лише матеріальними потребами, але захоплює сфери права, релігії, культури, політики.
  Невдоволення людини будь-якою стороною життя має назву "напруження потреби". Більше чи менше напруження потреби за одним із принципів існує завжди. Хоча б пункт не виконується. Але влада втрачає управління суспільством тільки у випадку від'ємної відповіді з усіх чотирьох параметрів. Це певно і є найточнішим визначенням передреволюційної ситуації.
  Під час першого етапу Великої Французької революції (1789-1795) значна частина інтелігенції і майже все населення підтримувало криваві і жорстокі зміни, які несла бунтівна юрба. Чому? Відповідь однозначна: зі всіх чотирьох пунктів напруга потреби досягла критичного рівня.
  Більшість французів довший час були вкрай обмежені у фізичному просторі (земля і житло належало 130 тисячам священиків і 150 тисячам шляхтичів), економічному (низький рівень зарплатні, панування цехового ладу і обов'язкова купівля звання майстра для заняття ремеслом) і правовому (25 млн. людей, так звані "люди підлого роду" не мали правового статусу, а наказ на арешт кожного з них можна було купити за незначну суму -150 ліврів). Такий стан речей існував не одне століття. Революційним поштовхом з подальшою радикальною зміною реальності стало виникнення напруження потреби і в четвертій складовій життєвого простору - у ідеологічній сфері. Широке розповсюдження філософських ідей "розумної" перебудови суспільства, свого часу Революційний Конвент іменував себе "зібранням філософів, зайнятих приготуванням щастя для цілого світу".
  Визначений шлях розподілу життєвого простору оформлюють відповідні принципи, і зруйнувати його можна лише за допомогою зовсім нових принципів. Ці принципи народжує революція.
  Приведене вище визначення революційної ситуації дозволяє пояснити інший, на перший погляд дивний факт: голодуючі люди не повстають. Річ у тім, що прагнення задовольнити перш за все нижчі потреби заважає їм звернути увагу на політичні дії, навіть коли б це могло бути найшвидшим шляхом у вирішенні їхніх проблем. Свиня не знає нічого про існування зірок не тому, що немає освіти, а тому що не може відірвати голову від корита - може ще дадуть. 
  Таке охудоблення людини досягає піку у концепції ринкового дарвінізму, розробленого і пропагованого фон Хаєком і його послідовниками. Коротко її можна визначити так: " Коли ти такий розумний, то чому ти бідний?" Тобто, чим більше у тебе грошей, тим ти розумніший, якісніший, пристосованіший, чим менше - тим дефектніший.
Розповсюдження певних соціально-політичннх течій при деградуючому, позбавленому сакральності і авторитетності режимові є передумовою близької революції. Як ідеї просвітництва (попри їх велику кількість) домінували наприкінці 18 століття за часів трухлявої бурбонської монархії у Франції, так і розмаїті соціалістичні теорії розповсюдилися в Україні на початку 20 століття на тлі руйнації православно-монархічної свідомості, так і в сучасній Україні ми спостерігаємо значне поправіння і націофікацію усієї суспільної свідомості при зміщенні на маргінальну периферію марксизму і вестернізаторського лібералізму.
  Стосовно України - революційна ситуація видається звабливо близькою. Переважна більшість українців абсолютно не задоволені своєю часткою життєвого простору - і фізичною, і правовою, і, тим паче, економічною складовою. Система тримається лише тому, що вміло не допускає створення напруження потреби в культурно-ідеологічній сфері. Про роль ЗМІ у духовній кастрації власної нації навіть і говорити не вартує. Покищо Системі протистоять тільки "старі" ідеології, супроти котрих у неї є антидоти. Ні старі комуністи, ні старі націоналісти не є небезпечні для режиму - одних можна завжди використати проти інших. Спитай нинішніх молодих стариків із маргінальних груп, що рядяться під НСДАП - хто є вашим головним ворогом? „Комуністи!" - закричать вони. Отож, їхня кінцева мета - знищити комунізм. Низькувато. Поки їм за це перепадають крихти зі столу режиму, можна ще трохи проіснувати. Вони без майбутнього. Це ж саме стосується комуністів - до їхньої ненависті до всього українського національного ще додається бажання стати "грязью Москви".
  Інша справа - нова ідеологія, котра ще не мала реалізації на державному рівні, за котрою немає ні репресій, ні угодовства, ні зради власних ідеалів, ні владних привілеїв. Єдиною такою Ідеологією є націонал-революціонізм, і немає об'єктивних причин, які б не дозволили йому стати прапором майбутньої революції. Це не значить, що мета близька - це значить, що вона досяжна. Як? Необхідно зробити наш націонал-революціонізм Ідеологічною альтернативою наведеної буржуазної безідейності і утворити фатальну для Системи напругу потреб і в останній, четвертій складовій життєвого простору.
  Стадія становлення ідеології УНА-УНСО завершена. Але чому немає соціального замовлення на революцію? Чому бойова зброя кинута на потіху салонним політикам? Вони ніколи не створять революційну ситуацію, бо не потребують змін, їх все влаштовує.
Все це - свідчення того, що гряде національна революція. Та революція, про яку вже 15 років віщає світові і Україні УНА-УНСО. Все було б надзвичайно просто, коли б не одна дрібниця. Нам необхідно самим зумовити соціальне замовлення, забезпечити революційну ситуацію, здійснити національну революцію і, утримавши владу, довести революційні перетворення до перемоги.Завдання тяжке, але здійсненне. І ми його здійснимо!

Політика - це коли ВЕСЕЛО.!!

Нема УНА поза мистецтвом і нема мистецтва поза УНА. Революція є механізмом цього. 
  Вони думають, що якщо вони займаються політикою, то всі мухи навкруги мусять здохнути з нудоти. 
  Політика займає місце між літературою і музикою. Це мистецтво, тим більш прекрасне, чим більш небезпечне. Наполеонівські походи були симфонією, дипломатія Бісмарка - романом.
   Вони мусили вмерти зі зброєю в руках, тому що головне не їхні безглузді тактичні розважання, а необхідність художньої довершеності. Їхнє боягузтво перетворило те, що збиралось стати трагедією абсурду, в непристойний анекдот. 
  Коли політична ситуація не може бути адекватно описана в естетичних категоріях, то це не політика, а багно. Нехай жеруть його самі. Ті кому цього достатньо. Вони хробаки і можуть витримувати це тільки тому, що вже їхні батьки були хробаками. 
  Хрестові походи є в тій самій мірі витворами мистецтва, як і готичні собори. Історія Спарти як парфенон. Перікл не менший художник ніж Фідій. Сьогодні в Україні немає поезії крім УНСО. Тільки УНА є культурогенним чинником. 
  Коли витвір мистецтва може бути описаний лише в естетичних категоріях, то це не мистецтво, а схоластика і нудота. Для схоластів і нудників. Перетравлення перетравленого. 
  Не існує окремого процесу саморозвитку мистецтва. Існує єдиний потік життя і спільнота проявляє себе то у віршах, то у замахах. 
  Кожна велика історична дія є революцією. Відмінність в тому, що революція не вбивство, це закопування трупів. Ці люди та ідеї вже до революції були мертві. 
  Те, що вражає є революцією уявлень. Витвір мистецтва, який не є революцією, нікому не потрібен і не є мистецтвом. Але тут і зараз революція тільки одна, як би тихо на перших порах вона не підкрадалася до нас ззаду зі своєю удавкою, як би непомітно вона не визрівала в підвалах і на кухнях. 
  Те мистецтво, яке обслуговує потреби чергової революції, стає революцією в мистецтві і лишається в віках. Найвище досягнення будь-якої революції, будь-якої політики - залишитись актом високого мистецтва і викликати захоплення у всіх прийдешніх поколінь естетиків в окопах і схронах.

Досить показових маніфестацій, починаєм спротив!

Досить показових маніфестацій, починайте долати "сильних" світу цього.

Протест – це коли я кажу: те і те мене не влаштовує. Спротив – коли я роблю так, аби те, що мене не влаштовує припинило своє існування. Протест – це коли я кажу, що відмовляюсь брати участь в будь-чому ганебному. Спротив – коли я докладаю зусилля, аби в цьому не брали участь і всі інші.

  Студенти не роблять репетицію повстання – вони чинять опір. Летіла бруківка, в беркут, та іншої птиці, розмітались в друзки вітрини офісу міністерств; палали авто, були захоплені щити та інший непотріб, водомети, було пробито автомобільні шини, паралізовано міський транспорт, перекинуто вантажівки, відбулись сутички з поліцією – було застосовано насильство, фізичне насильство, та попри це, постачання антинародних наказів зупинити не вдалось, рух вуличного транспорту було порушено лише на кілька годин. За вітрини заплатить страхова компанія. Замість спалених вантажівок на вулиці вийдуть інші, парк поліцейських водометів не зменшився, і в майбутньому їх браку не відчуватиметься. А це означає, що те, що відбулось, в майбутньому може повторитись, і деяка преса зможе і далі продовжувати цькувати, антинародній владі і далі буде закликати “глянути в обличчя цим суб’єктам” і натякати, що треба їм добряче “вмазати” – що вже і трапилось – і нарешті, стріляти в них.

  Межу, яка розділяє словесний протест і фізичний опір, було перетнуто в демонстраціях протесту проти замаху на Руді Дучке , перетнуто вперше багатьма, а не одинаками, упродовж кількох днів, а не одноразово, в багатьох місцях, а не лише в Берліні, реально, дієво, а не тільки символічно. Після 2 червня шпринґерівські газети лише спалювали, тепер було здійснено спробу блокувати їх постачання. 2 червня летіли лише яйця і помідори, тепер летіло каміння. В лютому було показано цікавий і веселий фільм про приготування напалму – “коктейлю Молотова”, тепер були реальні пожежі. Кордон, який розмежовував протест і спротив, перейдено, а все-таки неефективно, все-таки те, що сталось, може повторитись; рівноваги сил не змінено. Опір було вчинено. Позиції влади захоплені не були. Чи вважати всі ці події абсурдним, терористичним насильством? 
  Констатуємо наступне: ті, хто з позицій режиму засуджує бруківку і підпали, але не критикує розв’язане концерном олігархів цькування, не засуджує бомби, які летять в Іран, терор проти народу, ті, хто дійсно могли б експропріювати олігархів, масонів, та іншу нечисть, а замість цього створює “велику коаліцію”, ті, хто дійсно міг би розповсюдити в ЗМІ правду про сучасні геноциди проти народу, замість цього розпускають чутки про студентів, патріотів своєї держави - лицемірять, виступаючи за відмову від насильства, підходять до того, що відбувається, з різними мірками; всі вони хочуть того, чого й ми, хто вийшов на вулиці з камінням в кишенях, але ми не хочемо політики, нав’язаної нам як невідворотній фатум, недієздатних, інертних мас, безсилля опозиції, яка ніщо і нічому не зможе довести, демократичних забав у пісочниці, надзвичайного стану, який оголошується, коли справа стає загрозливою. 
  Джонсон, який оголошує Кінґа національним героєм, Кіссінджер, який висловлює в телеграмі співчуття з приводу замаху на Руді Дучке – саме вони і є представниками насильства, проти якого виступали і Кінґ, і Дучке, насильства системи, що породила і Шпринґера, і війну у В’єтнамі, Іраку, Югославії, Афганістані, Чечні в них немає ні політичного, ні морального права виступати проти волі народу, студентів, та справжніх патріотів своєї держави до спротиву.

  Констатуємо наступне: документального засвідчення, що тут людина не може бути просто так застрелена, що протест молодих інтелектуалів проти задурювання мас, яким займається концерни жидо-масонів, є доволі серйозним, і що призначений він не боженці і не для майбутнього, не на потім, аби колись сказати, до слова, що мовляв завжди був проти, і є підтвердженням того, що “пристойність” і “мораль” є ніщо інше, як ланцюги, які можна скинути, коли закутого ними лупцюють, коли в нього стріляють. Продемонстровано, що в цій країні є ще люди, які не лише не сприймають цю війну і тихенько засуджують її, а все ж деколи ризикують і не можуть вже більше мовчати, і що тут є ще люди, ладні і спроможні вчинити опір для того, аби всім стало зрозуміло – далі так тривати не може. Було продемонстровано, що цькування, заклики до вбивств і саме вбивство порушують громадській спокій і порядок, і що існує громадськість, яка цього не стерпить. Що людське життя є дещо якісно інше, аніж вітрини і вантажівки, які належать з убожілим духовно олігархам та іншим. Що існує громадськість, сповнена рішучості не тільки назвати нестерпним нестерпне становище, але і виступити проти нього, роззброїти антинародний уряд і його посіпак. 
  Тепер, після того, як було продемонстровано, що існують й інші засоби, окрім просто демократії, слухань та мітингів протесту, які виявились неспроможними, тому що не змогли запобігти і незможуть, тепер, коли кайдани пристойности скинуті, можна і треба знову зі самого початку продовжувати дискусію про насильство і контрнасильство. Не сприяє тому, щоб викликати симпатію чи схилити перестрашених лібералів на бік позапарламентської опозиції. Для контрнасильства є небезпека стати насильством, коли жорстокість поліції стане визначати закони дій, коли безсилий гнів замінить розум, коли майже бойові дії викличуть застосування теж майже бойових засобів. Проте, істеблішмент, чи “панство на горі”, повинен зрозуміти, що є лише один засіб поновити “спокій & порядок” на більш-менш тривалий період.
 
УНА не має іншої мети аніж встановлення раціонального порядку речей.
Хто не хоче ходите в атаку буде ходити в ярмі. 


УКРАЇНСЬКИЙ ТРАНЗИТ

Триваюча дискусія про плюси і мінуси приєднання України до НАТО має велике просвітницьке значення: народ дізнається чимало цікавого з історії, геополітики, військової справи, дипломатії. Зокрема, вдалося вияснити, навіщо Північноатлантичному Альянсу потрібна Україна: зміцняться його позиції в чорноморському регіоні, посилиться вплив на кордонах з Росією та в «зонах нестабільності» (Придністров’я, Південний Кавказ, Центральна Азія), відкриється новий ринок збуту для товарів військово-промислового комплексу. Окрім того, посилиться вплив на транспортні лінії, що зв’язують Європу з Росією та азійськими країнами.
Українці — добрі вояки, тому зросте суто військовий потенціал НАТО. Україна стане політично більш передбаченою для Заходу і більш керованою з боку США — домінуючого члена Альянсу.
Значно менше інформації про те, що дасть це приєднання Україні. Якщо залишити за кадром пропагандистську риторику про «зростання добробуту народу» і «розвиток демократичних цінностей», то головний аргумент — гарантований захист від зовнішньої військової агресії, оскільки “НАТО розглядає агресію проти будь-якої держави її члена як агресію проти всього союзу” (5-та стаття Вашингтонського договору — статуту НАТО). Наприклад, якщо якась «аль-каїда» нападе на США, то Україна після вступу в НАТО зобов’язана буде вважати це нападом і на свою територію.
ЧИМ БІЛЬШЕ, ТИМ КРАЩЕ?
В принципі, Україна вже має міжнародну гарантію безпеки. Багато хто забув, як на зустрічі в Будапешті в 1994 році Україна відмовилась від атомної зброї, а США, Росія та Великобританія підписали документ, що гарантував безпеку України — «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». В ньому, серед іншого, наголошується, що згадані країни «підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України…» Щоправда, під час кризи навколо українського острова Тузла восени 2003 року ці гарантії чомусь не спрацювали. Пригадуються погрози глави адміністрації президента Росії Алєксандра Волошина («Якщо треба, ми скинемо туди бомбу!!!»), мовчання західних "гарантів" і пропозиція нардепа Юрія Єханурова щодо відновлення Україною статусу ракетно-ядерної держави. Під час парламентських слухань «Україно-російські відносини: сучасний стан і перспективи» 22 жовтня 2003 року він підкреслив, що захисний механізм гарантій суверенітету, наданих багатьма країнами, не діє. Натомість Україна цілком спроможна створити невеликий ядерний арсенал, і відповідні роботи мають фінансуватися окремим рядком наступного державного бюджету.
То ж, треба гадати, входження в НАТО дасть Україні подвійні гарантії безпеки — так би мовити, «маслом каші не зіпсуєш». І якщо хтось піде на Україну війною, то союзники захистять від ворожих танків, ракет, літаків, гармат і всього іншого, що зазвичай асоціюється зі словом «війна». Все було б чудово, якби не один «нюанс». Cучасна війна має складну структуру і може успішно вестися взагалі без танків та кулеметів.
СІМ РІВНІВ — ГАРЯЧИХ І ХОЛОДНИХ
Почнемо з того, що війна — це рішучі дії, спрямовані на зміну поведінки противника в потрібному напрямку, а також захист власної поведінки від зовнішнього втручання. Людство знає величезну різноманітність ведення бойових дій. Проте всіх їх можна звести до семи основних видів. Кожен наступний на один-два порядки ефективніший за попередній.
1. Технологічно-силова війна — найпримітивніший спосіб зміни поведінки. Досягається за допомогою кам’яних сокир, мечів, списів, вогнепальної зброї, літаків, ракет, лазерів, радіоелектронних засобів тощо. Спосіб доволі дорогий і ризикований. Наприклад, США завоювали Ірак, а тепер не знають, як з нього вийти. Те ж саме Росія в Чечні.
2. Економічна війна — значно ефективніша і водночас безпечніша. Це всілякі економічні санкції, «чесна приватизація», «безкорисна економічна допомога», пограбування через підкуп державного апарату. Згідно з оцінкою ділового журналу «Мысль», на дешевому розпродажі України Кучма «заробив» півтора мільярди доларів. Раніше це назвали б «економічним злочином в особливо великих розмірах», що передбачало смертну кару. Але тоді у список злочинців потрапили б усі нинішні олігархи — разом з політиками, що їх прикривають.
3. Прихований геноцид — це зброя третього рівня ефективності. Йдеться про руйнування генофонду шляхом масованого просування алкоголю, тютюну, наркотиків. А ще є штучні харчові добавки, генетично модифіковані продукти, сумнівні фармацевтичні препарати. Сила такої зброї криється в її непомітності та дешевизні. Більше того — на тютюновому, алкогольному, фармацевтичному і наркотичному геноциді заробляють шалені гроші. Українська держава бездіяльна, бо є бізнес-партнером у цій війні.
4. Організаційна війна - починається з насаджування супротивнику ворожих для нього структур. Усілякі «благодійні фонди розвитку науки та освіти» — це зазвичай технологічний шпіонаж і «випомповування мізків». На складнішому рівні — нав’язування країні дефективної системи управління. Наприклад, з погляду науки менеджменту і здорового глузду нинішня політична система в Україні є абсурдом. Це очевидно кожному, хто знає, що таке ділова структура. Ця республіка не має сформульованої мети. Начальство — від Президента до сільського голови, не несе відповідальності за плоди свого керівництва. Їхня зарплата не залежить від досягнутих результатів. Контролюючі органи є кишеньковими, бо не обираються громадою, а призначаються тими, кого вони повинні контролювати.
5. Інформаційна війна — це масоване просування вигідної інформації та замовчування невигідної. Брехливе пояснення поточних подій. В результаті народ втрачає уявлення, що навколо нього відбувається. Він перетворюється на зомбі. Ефективність цього виду зброї ілюструє, до речі, й дивовиж¬ний факт добровільного ядерного роззброєння України. Достатньо послухати радіо, подивитися телевізор або заглянути в газетний кіоск, щоб переконатися — Україна вже не керує своїм інформаційним простором. Це простір окупованої країни.
6. Хронологічна війна ще ефективніша. Це перекручення історії, руйнування колективної пам’яті та зв’язку поколінь. Чим глибша пам’ять народу, чим більше за його плечима поколінь предків, тим він сильніший. Хроновійна блокує доступ до енергії славного минулого і перекриває майбутнє. Її проявом є викрадення старожитностей, руйнування пам’ятників, осквернення святинь, фальсифікація історичних документів, очорнення національних героїв. Хронологічна зброя тримає людину в покорі шляхом переконання, начебто її предки завжди були рабами. Тож їй самій не лишається нічого іншого, як змиритися і залишатися рабом. Людина перестає навіть думати про опір.
7. Духовно-світоглядна війна — це застосування духовної зброї. Витончений пілотаж, найвищий рівень ефективності. Для ведення такої війни достатньо невеликої згуртованої групи вольових і розумних людей. Могутність духовної зброї полягає у накиданні народу збочених життєвих цінностей, руйнуванні мотивації до життя, формуванні байдужого ставлення до дітей, культури й природи. Вона викривлює уявлення про добро і зло, правду й брехню, красу й потворність, життя і смерть.
ТО ВІД ЯКОЇ ВІЙНИ МОЖЕ ЗАХИСТИТИ НАТО?
Зрозуміло, що деяка користь Україні від входження до Альянсу може бути на технологічно-силовому рівні війни. Що стосується шести вищих рівнів, то він не лише не захистить, але й, скоріше всього, погіршить ситуацію. Адже очевидно, що країни НАТО будуть просувати власні економічні інтереси. Очевидно, що Альянсу потрібне не народовладдя, а керованість. Очевидно, що інформаційний простір не стане більш українським, але в ньому побільшає західної «політкоректності», тобто ідеологічної цензури.
Ви скажете, що допомога в «гарячій війні» — це також життєво-важливий чинник. Безумовно, що так. Інша справа, наскільки вона реальна на території України? Війна починається тоді, коли в ній зацікавлені потужні гравці. В даному випадку ні Росія, ні об’єднана Європа в ній не зацікавлені. Бо початок «гарячої війни» в Україні автоматично означає припинення газового і нафтового транзиту через її територію. Тому Росія і Євросоюз робитимуть все можливе, щоб «гарячої війни» тут не було. Економічна та інформаційна експансія — будь-ласка! Депопуляція, культурна деградація, заміщення корінного населення мігрантами — скільки завгодно! Але без вибухів і пострілів.
Тож виходить, що НАТО може захистити Україну на неіснуючому фронті, водночас зробивши її ще вразливішою на шести інших активно діючих фронтах. Питання в іншому: чому українська владна верхівка «б’є копитом», прагнучи якнайскоріше вступити в Альянс? Невже на неї так «наїхали» західні партнери? Чи все ж таки по дурості? А може, через вроджене бажання раба обов’язково під когось лягти? Чи це черговий цирк для відвертання уваги від дерибану залишків державного майна? Мовляв, поки народ ламатиме голову над питанням «Хто з’їхав з глузду — ми чи вони?», здамо останні стратегічні об’єкти — Укртелеком, Турбоатом, Одеський припортовий, рідну землю-годувальницю…
Скоріше всього тут має місце весь «букет». А також те, на що звернув увагу президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко, коментуючи прагнення істеблішменту терміново втягнути Україну до Світової організації торгівлі: «Вступ до СОТ на підписаних Україною умовах означає, що вона — повністю несамостійна територія, що не має власної економічної політики, економічних інтересів та їх не усвідомлює. Що усі складові — капітал, робоча сила та інфраструктура — перебувають тут під контролем неукраїнської влади... Вступаючи до СОТ, кожна країна намагається захистити власний ринок і вийти на інші. А Україна віддає свій усім, хто захоче — і нікуди не йде. Наше керівництво не виконує головну функцію — забезпечити, щоб Україна була не об’єктом, а суб’єктом міжнародних відносин. Бо воно безвідповідальне, головною метою є сісти в крісло». Діагноз поставлено. Крапка.

© Ігор Каганець
http://una-unso.in.ua/blog/69/message.html

Спорт. Здорове майбутнє УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.

Ми повинні поставити справу таким чином, щоб кожна молода людина присвячувала щоденно мінімум одну годину до обіду та одну годину увечері різноманітним видам спорту та гімнастики. При цьому в жодному разі не варто відмовлятися від одного важливого виду спорту.
  В колах, так званого, „освіченого” суспільства доводиться чути на цей рахунок абсолютно неймовірні нісенітниці. Якщо молода людина вчиться танцювати та бути клаберами і потім цілими днями займається релаксацією, то це вважається чимось почесним.
А от якщо вона навчається силовими єдиноборствами, то це видається чимось грубим. Ми не знаємо жодного іншого виду спорту, який би в такій же мірі виробляв у людини здатність нападати, здатність блискавично приймати рішення і який взагалі в тій же мірі сприяв би загартовуванню організму і характеру.
  Якщо два молодих чоловіки вирішують той або інший конфлікт за допомогою кулаків, то це аж ніяк не більш грубо, ніж якби вони вирішували це за допомогою заточених шматків заліза. Якщо людина на яку напали, захищає Україну, свою землю, сім’ю, дівчину за допомогою власних кулаків, то це не менш благородно аніж втекти або звати міліціонера.
  Український здоровий хлопчик повинен з дитинства навчитися гідно витримувати побої. Нехай „великорозумники” з цього приводу підіймуть крик, що ми проповідую щось дике. Завдання нашої держави буде полягати не в тому, щоб виховувати цілі колони жалюгідних „естетів” і фізичних дегенератів. Наша держава бачить свій ідеал не в „поважному” обивателі і не в „святенницькій” старій діві; наш ідеал чоловіка – відображення мужності, сили та розуму; наш ідеал жінки – щоб вона була в змозі народжувати нам нове покоління здорових українських дітей.
  Спорт потрібен нам не лише для того, щоб виховувати окремих сильних і сміливих людей, але й для того щоб загартовувати наших дітей і готувати їх до того, щоб вони вміли спокійно витримувати, якщо потрібно, і несправедливі удари долі.
  Якби весь наш верхній керівний шар Українського суспільства навчався не лише гарним манерам, а замість цього, як слід, повчився б, скажімо, боксу, тоді у нас стала б неможливою сумнозвісні прояви різни сепаратних виродків та подібна до них наволоч, які зараз пробують зіштовхнути брата-на-брата, українця-на-українця. Якщо всі ці відброси мають успіх, то це пояснюється не енергією і рішучістю цих „творців” революції, а лише жалюгідною безхребетністю тих, хто керує державою і на кому лежала відповідальність за неї. У тому-то й біда, що наші «ідейні керівники» мають так зване „духовне” виховання. Ось чому вони виявилися абсолютно безсильними в той момент, коли супротивна сторона застосувала силу.
  Після сказаного вище, ні в кого не виникне здивування з приводу того, що в середовищі Українських націоналістів з початку дев’яностих років минулого сторіччя і по сьогоднішній день спортом, вважається бокс, самбо, рукопашний бій, бойовий гопак, та східні єдиноборства. В Україні завжди називалися Справжніми Чоловіками лише ті особи чоловічої статті, що могли захистити Україну, Українську Націю та себе і свою родину. 
Україна уже в Новітній Час подарувала світові плеяду видатних бійців. 
  Ми, Українці, завжди вміли добре битися. Свідченням цьому є величезна кількість Українських чемпіонів з силових єдиноборст що підкорили світові вершини.
Сказавши „А” необхідно казати і „Б”. Отже серед Українських націоналістів – це, безсумнівно, боротьба! Популярністю користуються всі олімпійські види: класична (греко-римська) і вільна боротьба, дзюдо, а з неолімпійських - самбо. 
  Дуже важливо уже змалечку привчати дітей до занять спортом. У віці 6-7 років потрібно віддавати їх до секцій плавання або гімнастики. Це зміцнить їхнє здоров’я і сприятиме гармонійному розвитку. У віці 9-11 років хлопчиків необхідно переводити до секцій боксу або інших силовмх єдиноборст – це допоможе вирости їм сильними і мужніми Чоловіками, здатними постояти за себе і своїх близьких у різних важких життєвих ситуаціях.
  Що стосується занять боксом, то, як свідчить практика, достатньо позайматися всього лише 6-8 місяців для того щоб поставити удар і напрацювати дві-три нехитрі комбінації. Цього багажу цілком достатньо, щоб без проблем розібратися на вулиці з парою п’яних виродків або відправити на інвалідність здоровенного гопника (за умови, що гопник сам не займався боксом). Для початку занять силовими єдиноборствами годиться будь-який вік – ставати Чоловіком ніколи не пізно!
  І ще, стосовно дітей – одружуйтеся якомога раніше і заводьте якомога більше дітей. Українська народна традиція завжди прихильно ставилися до ранніх шлюбів та великої родини. Жодні гроші і жодна срана „кар’єра” не замінять Щастя мати велику і дружну сім’ю. 
  Дорослій людині, в якої є сім’я та важка робота, буває дуже складно знайти час на щоденні заняття спортом. В такому разі Вам варто обмежитися відвідуванням тренажерного залу. Як переконливо доводять результати досліджень в області спортивної фізіології, для того щоб стабільно збільшувати силу і розмір м’язів, достатньо тренуватися всього два рази на тиждень (скажімо вівторок і субота) по 60 хвилин. Звісно, це не те саме, що професійні щоденні заняття силовими видами спорту, але, тим не менш, це зробить Вас на порядок сильнішим за людину, яка взагалі не займається спортом.
  Жителям сіл і невеличких містечок, а також всім людям, що мають обмаль часу або обмаль коштів для тренувань рекомендуємо займатися гирьовим спортом.
 
  Сильна Нація - Сильна Україна ! 

ХАЙ НЕНАВИДЯТЬ, АБИ ЛЮБИЛИ.

Велике бачиться в руїнах. Проводові УНА потрібно було пройти половину шляху до влади, щоб зрозуміти зненавиджених колись попередників. Кожен з нас, хто застав совіцькі часи, виніс з них стійке несприйняття совіцької державницької практики стосовно власної особи. І це є натуральним. Лише наблизившись до "вишек" з кулеметами, ми осягли спроможність судити їх, як рівні.
  Всі ми є дітьми Імперії. Цей дуалізм свідомості дозволяє нам на широкий аналіз й синтез досвіду попередників. Було б наївним відмовлятися від чогось, чия ефективність є вивіреною з причин ідеологічних. Критерієм відбору й добору УНА є bone tone. Вже зараз можна передбачити, що наша епоха ознаменується, бажаємо ми того чи ні, третім сплеском ампірного штилю. При всьому тому, що змагатимемо ми до чогось дійсно нового. Перш ніж ми наблизимося до "найболючішого", слід здати собі справу, що сучасне українське суспільство аж кишить "псевдо–правими". Коли людина вважає себе Арістотелем, її запроторюють до божевільні, але коли людина називає себе "правим", це чомусь викликає пошану. Часом правих в Україні були все ті ж 30–40–ові. Пробувати перевершити на цьому шляху Коновальця та Шухевича є трохи наївним. Штука полягає не в тому, щоб бути зараз такими, як вони тоді. Це легко. Спробуйте бути такими, як вони відносно сучасного собі суспільства. Робити те, "під що" не підпишуться інші, є єдиним шляхом сказати за себе. 
  Отже, з чого треба виходити? Українське суспільство не бажає бути регульованим державою. Допустити його саморегуляцію не є можливим в суспільних інтересах. 
  Чисельність наших прибічників не є достатньою, щоб підмінити собою суспільство (заповнити власним штатом державні інституції). Лишається його опанувати, очолити. Сенсом існування партійної централі і її периферичних мереж є проведення лінії партії. Примус до виконання прийнятих рішень. Будь–яких: політичних, економічних, культурницьких. Є наївним вважати, що центр ваги полягає в прийнятті рішень. Вони очевидні! Головним є виконання. Його відсутність. Партійна дисципліна є рушієм, що примушує обертатися державні коліщата. 
  Кожна дія викликає адекватну протидію, що примушує вдаватися до репресій. Вже зараз можливо визначити фронт майбутньої боротьби. Особа унезалежнила себе від суспільства. Асоціальний елемент підриває державу в її корінні. Знаряддям його злочинної діяльності є гроші. В інтересі держави є накопичення капіталу населенням. Зараз більшість приватних грошових, валютних, товарних запасів являють собою скарб. Це зменшення об'єму ринку в кількісному обсязі товару веде до катастрофи без манівців. Держава стає просто непотрібною, зникає її універсальна посередницька функція. Єдино рекет здатен відновити справедливість. Необхідно примусити населення до участі в економічній діяльності власним капіталом. Цілком демократично – податками. Вірніше їх визискуваням.
  "Народ існує не для економіки, економіка існує для народу".
  Влада не є функцією, що її виконують, влада є станом, в якому тривають. Примус до виконання суттєво є однаковим у "п'ятірці" УНСО й у Раді Міністрів. Добрий ройовий буде добрим адміністратором. Тому УНА приділяє головну увагу світоглядові свого членства. Ми будуємо людину, котра одна здатна побудувати суспільство, контури якого зараз визначити неможливо інакше, ніж добором штилю будівлі.
  НОВЕ ПОКОЛІННЯ ОБИРАЄ УНА – УНСО!

Вся філософія закінчиться Хімією

Ми думали, що це революція, тому ми стали революціонерами. А це лише грали "Сім-сорок". П'яний гвалт, а не революція, це був гриль-бар, а не фортеця. 
 У підвалі сидять кільканадцять революціонерів і ображаються. На кого? На революцію? 
 Ви пішли на жертви, щоб взяти Бастилію? Її зруйновано двісті років тому. 
 Ви свистіли, а вони не танцювали? Ви співали сумних пісень, а вони не плакали? Як генерали готуються до минулих війн, так революціонери до минулих революцій. Чого ви очікували? Повстання мас? Наступу москалів та жидів з масонами? А війни все одно ідуть тільки не ті що з автоматами і гранатами а геноцидні та інформаційні проти Української Нації та нашого майбутнього.
  Але сенс минулого в тому, що його вже не буде. Те, що ситуація перестала вкладатися в наші уявлення, у ваші нудотні уявлення про революцію, те, що ви перестали мати передчуття, свідчить не про закінчення революції, а, нарешті, про її можливість для вас. От тільки зараз вона і починається – тож варимо напалм та змащуємо зброю. 
  Революція як повалення тільки тоді є такою, коли перевертає перш за все дотихчасові уявлення за революцію. 
"Минулого не буде!" - говорить вона. Ось її жах! Все тепле і зручне гніздиться в минулому, а майбутнє дивиться холодними очима, там гуляють протяги і нежить. Революціонер є першим, хто одержує від неї в зуби, вона завжди не така, як він мріяв під час сеансів пустих мрій, пашталакання та пікетування. 
  Християнство перемогло не Сатану і збудувало не Царствіє Божіє. Перемога пролетарської революції зовсім не означає перемоги пролетаріату. Французькі революціонери хотіли одягтися в тогу, але французьку революцію не вдалося накрити тогою. 
  "Ми стільки боролись, - чутно з підвалу, - революція закінчилась, у нас нема ні грошей, ні квартир, у грьобаних бариг, депутатів і міністрів які писати добре свою фамілію не вміють та яким Україна непотрібна а тільки матерія у бригадних шістьорок, які не відрізняють АКСУ від УЗРГМа є, а в нас нема". Але при будь якій революції змінюється керівництво та етапи грабунків тобто грабованого на грабоване те що було цієї нечисті стає національним та народним, але головне не пропустити етапи становлення цього порядку і не допустити до керівництва пофарбованих перефарбованих так званих “патріотів”-які незнають навіть сенсу цього слова.
  З революції неможливо мати прибутку, бо вона - розтрата. Вона не годує своїх адептів. Вона не годує маси. Ставити питання, що дасть революція народу - безглуздо. Революція сама по собі є благо, безсенсово очікувати блага після неї. 
  У тій мірі, в якій ми належимо старим уявленням, у тій мірі ми слабкі. Власним уявленням і уявленням про нас. Ми програємо, коли ми "ліві" чи "праві", коли ми "консерватори" чи "радикали", зрештою: навіть тоді, коли ми революціонери. Ми слабкі, коли нам подобаються їхні ресторани, їхні речі, їхні схеми, а особливо, коли ми подобаємося їм. А ця псевдо еліта насолоджується нашою кров’ю, але після революції всі фонарні стовби будуть зайняті і тоді народ, нація над якою знущались буде насолоджуватись їхніми речами та кров’ю.
  Є дві сфери, які впливають на потік життя, але стоять над ним - науково-технічний прогрес і глобальні фінансові закономірності, як грандіозні природні катаклізми, які трапляються, але завжди лишаються поза свідомістю в її розмірковуваннях про закономірності власної долі. 
  Науково-технічний прогрес щораз здійснює постановку нових ввідних щодо кожної чергової історичної ситуації, що розігрується. І якщо ми розглянемо сенс всього цього бєзобразія саме в естетичних осягненнях зіткнень, якщо в сценографії шукаємо вищого, то мусимо визнати, що темпи науково-технічного розвитку трохи дратують. Можна терпіти, коли правила змінюються для кожної нової партії, але коли вони змінюються по ходу партії, кульмінація неможлива. 
  Хтось робить історію, хтось робить науку, і вони один одному заважають. 
  Революція має два шляхи: або будується суспільство, зорієнтоване на виробництво досягнень, замість виробництва товарів, або ми влаштовуємо смуту, яка унеможливлює концентрацію зусиль та ресурсів на науці та технології. 
  Не зрозуміло, який шлях є більш кривавим, втім, основні наукові школи в світі досі тримаються на настільки невеликій кількості людей, що усунення (або добровільна відмова) кількох тисяч негайно загальмувала б науковий прогрес, а можливо призвела б до животворної деградації. 
  Перший шлях намагаються реалізувати в розвинених країнах, але повний перехід до нього, навіть в Америці та Японії, буде вимагати революційних змін і призведе до великих потрясінь. 
  Другий шлях примушує частіше битися серце екзистанта: невже тачанки та голови нечисті ще полетять по степу? 
  За всім комплексом ознак кінець дев'ятнадцятого століття більше відрізняється від його початку, ніж кінець від початку двадцятого. Це вказує на уповільнення темпів науково-технічного прогресу. 
  Економіка - це з'їздив до Туреччини, привіз, продав, киданув, заробив. А коли це емісія цінних паперів європейського банку, рейдерське захоплення національного майна то це не економіка, а містика. Чим вище в сфери фінансових операцій, тим більше майна. Гра на дрібних нюансах тисячі правил, на стосунках і дозволах. Ймовірно має якесь відношення до виробництва, але в цілому самодостатня і прибуток береться з повітря. 
  Юридичні наслідки первісних домовленостей і компромісів, на яких тримається суспільство, настільки розгалужені та чисельні, настільки далеко заводять, що цілком дають можливість говорити про відчуженість плодів від коріння. Визиск існує як самостійний суб'єкт і невиразні обличчя визискувачів присутні як щось випадкове на його тлі. 
  Двадцять захованих у шухляді доларів є реальною цінністю. Вся доларова маса в світі є умовністю, щодо якої навіть уявити неможливо, що вона буде використана як купівельний засіб. Гроші в своїй масі виконують яку завгодно функцію, тільки не функцію грошей, а функцією торгів народами, націями їхніми керівниками та міністрами, а ми далі зберігаємо двадцять баксів в панчосі і докладаємо туди ще зелені за свою продану душу і тіло, а не хочемо купити гранату чи автомат і стати кіллером та продати в рабство наших міністрів та депутатів чорту.
  Римській світ тримався на легіонах, цей - на цінних паперах, а з розвитком обчислювальної техніки "папери" втрачають навіть свою фізичну суть паперу. Свою ідеальну суть вони втратили ще раніше. Вони означали фізичний капітал так давно, що це вже стало неправдою. Банки приховують і обертають порожнечу. Продукування порожнечі не менш необхідне світовому господарству, ніж виробництво енергоносіїв. А сила так і залишилась силою народів та націй, так і залишається.
  Панування відчужених форм визначає сьогодення. 
  Форми, які марно і непотрібно намагатись осягнути, в них треба орієнтуватись. Юрист - жалюгідне, з точки зору переповненості життям, створіння, жрець порожнечі, людина, що "орієнтується", сьогодні стоїть над князями, над вождями і судить переповненість життям. Так що лише серед упосліджених кримінальників шукаєш майбутнього, в картинках їх нездалих татуювань-одкровень, в їхніх зрадливих очицях - зорю нового дня. 
  Коли тобі скажуть: "Це філософ", запитай, по якій статті він сидів? Коли скажуть: "Це поет", - запитай, де він воював? 
  Це не означає, що вартує лише тюремна мудрість, лише поетика війни. Але ЩО може знати про субстанцію людина, яка жодного разу не порушувала кримінального кодексу? ЯК відчути глибини кохання, не ховаючись від мінометного обстрілу? 
  Рефлексії попередників відчужені. Осягнути - можливо лише в одному місці - в прикордонні. 
  Юрист і оператор ЕОМ - з нічого над усім. Шнеглер помер, не погравшись на комп'ютері - який символ було не обіграно! 
  Щоб там не казали за термоядерний синтез, символом часу є три речі: комп'ютер, кредитна картка і кримінальний кодекс. Ними форми відчуження відчужують людину. В системі людина присутня як кількісний фактор. Спільнота непотрібна. Наявність видатних якостей небезпечна. 
  Подальша революція - це революція спільнот. І перед нею два шляхи: 
  -знищення суспільної машини та її атрибутів; 
  -знищення суспільної машини та витворення спільноти осягнення. Спільноти, яка технічні засоби відчуження зможе перетравити в засоби інтеграції. 
  Націю рождає влучний постріл. Суспільна машина була винайдена до перших машин. Вона працює так само. Так само необхідна і так само дратує. Ніхто не придумав нічого нового, те що було в римській імперії в шумерів, скіфів, сарматів та кінець кінців в Київській Русі та Козацькій державі те і залишилось тільки тоді керували цими державами націонал – патріоти своєї держави, нації. Наприклад до князя, сенатора чи гетьмана хтось підійшов і сказав продай кусок своєї землі чи свого побратима то через 10-ть секунд його голова висіла б над містом на палі і мухи дохли від нудьги. А зараз керують всякі хитрі морди жидо – масонської нечисті яка нав’язує нам свою тупу і непотрібну націям та народам думку.
  Відчужені форми, адміністративні та фінансові механізми самодостатні і тяжіють. В революції їм протистоїть бажання взяти участь в історії, це мистецьке бажання. Бажання очолити історію, стрибнути. Час від часу народжується екзистант, який ставить перед собою питання: чому тут все визначають оці жирні борови в камізелях, якісь механізми, а, наприклад, не я? 
  Безумовно, архетип - це заперечення. Технологічний прогрес вже не революція, а інерція. Придушення технологічної контрреволюції може бути здійснене або як антитехнологічна революція, або як революція спільнот. Суспільство мусить бути підірване спільнотами. 
  Спільнота - це не форма організації, це екзистенція, напружене буття. Спільнота - завжди в якійсь мірі інтегрована особистість. Революція має полягати в тому, щоб вона стала цим ПЕРШ ЗА ВСЕ. 
  Інтегрована особистість зможе подолати технологічний прогрес як відчужену форму, і, нарешті, включити його в себе. 
  Так, окрема особистість може подолати відчуження або через знищення, або через прилучення. Тому чим більша спільно і чим більше вона в себе об’єднає інші спільноти тим швидка і безжалісна буде революція і всі стовпи будуть заповнені. 
  Мова йде про актуалізацію спільнот та їх об’єднання в одну сильну спільноту. Про народження спільноти з більшим рівнем інтеграції. Це призведе до знищення багатьох відчужених форм, до знищення відчуженості небагатьох форм, до зруйнування суспільної машини в цілому, позаяк суспільна машина руйнує спільноти. 
  Орган формується функцією, спільнота формується революційною боротьбою. 
  Спільноти передували суспільству і після його постання перебували з ним у складних стосунках взаємозродження та взаємознищення.
  Ці колізії найзручніше можуть бути простежені на прикладах європейських революцій і подіях, що наслідували їм. Нації, що постали в європейських революціях, були спільнотами нової якості, але і нова міра відчуження суспільних форм протистояла їм. Нова якість означала те, що нації являли собою універсальні спільноти. 
  Екзистант протистоїть суспільній машині. Яка спільнота зламає форми відчуження? 
  У школах та вузах нас через силу натоптували вишуканою теорією революції, написаною визначними революційними практиками. Ніхто нічому не навчився. Знання мусять бути таємними саме для того, щоб заволодівати масами. Нам потрібно більше кидати бомби в маси суспільства та розробляти програми “Водолій”.
  Одним з центральних понять було поняття про "революційну ситуацію". Малося на увазі, що революція відбувається у відповідь. 
  Наша революція здійсниться в умовах контрреволюційної ситуації. Революція, що гряде, - не відповідь, а закид. Ця революція спонукається чисто ідеальними причинами, абстракціями і ностальгією, інших підстав вона не має. 
  Нашою зброєю заповнені книжкові шафи. Книжки - це міни, підкладені під майбутні покоління. Коли кажуть "духовність" - уявляють волошки, а це пожежі. Пріоритет духовного - це бєзпрєдєл. Бог його знає, куди заведуть ідеаліста його абстракції, а заводять зазвичай у радикальне заперечення. У відмову. Абстракції агресивні. 
  Інтелігенти першої половини століття, які толерували Ніцше, волали, як недорізані свині, коли залізні колони ніцшеанців входили в їхні палаючі міста. 
  Вбивають і з побутових причин, але війни розв'язують заради абстракцій.
 
Те що було їхнє стане Національним....
                                                        Слава Нації !

СОНЯЧНА РЕВОЛЮЦІЯ, ТРЕТІЙ ГЕТЬМАНАТ

 Української Національної Асамблеї

 1. КРИЗА ПЕРЕТВОРЕННЯ
  Цивілізація вичерпала існуючу екологічну нішу й увійшла в глобальну кризу. Для виходу з неї потрібен стрибок у чистий простір. У грядущій боротьбі вистоять ті народи, які спроможуться здійснити світоглядну революцію, організаційний, екологічний і технологічний прориви. Український народ дедалі більше усвідомлює себе господарем рідної землі і розуміє, що може покладатися лише на власні сили. Час перетворити мрії на реальність і сформувати державу, спроможну вистояти в планетарній кризі та дати своїм громадянам вихід на вищий рівень самореалізації.
2. СВІТОГЛЯДНИЙ ПЕРЕХІД 
  Сильну, здорову і одухотворену державу можна побудувати лише на фундаменті раціонального мислення і морального закону, що лунає в наших душах. Людина - це втілена божественна особистість, яка є частинкою Творця Всесвіту. Вона приходить у наш світ для його одухотворення і творчого впорядкування. Розвиток людини відбувається шляхом багаторазового земного втілення, зазвичай у середовищі того ж самого народу. Тому кожна людина є зацікавленою в тому, щоб лишити по собі здорових дітей, чисту природу і культуру. 
  Життєвий досвід людства вказує на істинність трьох універсальних принципів ефективних соціальних систем: єдиноначальність, свобода, справедливість. Для їх реалізації нам потрібна нова держава. 
3. ДЕРЖАВА УКРАЇНСЬКОЇ МРІЇ 
  Головна проблема України в хибності моделі державної організації. Нинішній устрій не є демократичним, адже народ відсторонений від влади і не контролює її. Реальні зміни відбудуться лише після переходу до нового устрою. 
          ТРЕТІЙ ГЕТЬМАНАТ - ДЕМОКРАТИЧНА ДЕРЖАВА 
Традиційний устрій України називаємо Третім Гетьманатом. Його стрижнем є повноцінне виконання 7 умов демократичного устрою. 

1. НАРОД. Український народ - повновладний господар своєї землі. Для управління своїм господарством він запрошує кваліфікованих громадян. 

2. КОНСТИТУЦІЯ. Головною метою держави є зростання якості життя українського народу. Для цього держава повинна захищати: а) права людини на свободу життя; б) права людини на продукт власної праці та творчості; в) національні надбання та інтереси. Основи національного способу життя фіксуються в Конституції, яку має ініціювати нова Верховна Рада. 

3. ГЕТЬМАН. Державне управління має здійснюватися під керівництвом людини, яка несе персональну відповідальність за результати своєї діяльності - гетьмана. Він обирається всенародно. ЗА РЕЗУЛЬТАТИ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕТЬМАН ВІДПОВІДАЄ ВЛАСНИМ МАЙНОМ, ВЛАСНОЮ СВОБОДОЮ І ВЛАСНИМ ЖИТТЯМ. Цілковита відповідальність гетьмана забезпечується тим, що він керує роботою законодавчої, виконавчої і судової влади. Конституція повинна містити чітко прописаний механізм імпічменту гетьмана. 

4. ВІДКРИТИЙ МОНІТОРИНГ ДІЯЛЬНОСТІ ВЛАДИ. Для оцінки діяльності Гетьмана має щоквартально публікуватися Національний індекс людського розвитку, який містить в собі Індекс людського розвитку ООН (індекс тривалості життя, досягнутого рівня освіти і реальних доходів на душу населення) та індекс народжуваності. 

5. ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ГЕТЬМАНА. Гетьман обирається терміном на 5 років. У день голосування громадяни заповнюють виборчий бюлетень і лист оцінки гетьмана за 5-бальною шкалою: 
5 балів - гетьман має право на переобрання. 
4 - не має права на переобрання. 
3 - за незадовільне правління має відповісти власним майном. 
2 - те ж саме плюс втрата свободи на визначений термін. 
1 - те ж саме плюс довічне ув'язнення. 

6. ВИНАГОРОДА. Новообраний гетьман здійснює винагороду попереднього або передає справу судовим органам. 

7. ОПРИЛЮДНЕННЯ. Новообраний гетьман забезпечує об'єктивний аналіз діяльності попереднього гетьмана. 

4. НАШІ ПЕРШОЧЕРГОВІ КРОКИ 

УНА виступає за фундаментальні перетворення, структура яких випливає з необхідності оновлення всіх 7 базових рівнів життєдіяльності українського народу. 

ВІДНОВЛЕННЯ ЧИСТОТИ І ЗДОРОВ'Я ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ 
1. Ми не допустимо ринкового розпродажу земель сільськогосподарського призначення. Родючі ґрунти - це загальнонародна власність, стратегічний ресурс. 
2. Відновимо родючість орного шару українських чорноземів за допомогою сучасних біотехнологій. 
3. Створимо загальнодержавну систему утилізації відходів, очищення земель, вод і повітря. 
4. Розвантажимо великі міста шляхом розвитку малих міст і сіл. 

   ЕКОНОМІЧНА САМОДОСТАТНІСТЬ 
5. Організуємо економічне переозброєння на передовій науково-технологічній і управлінській базі, досягнемо енергетичної і ресурсної самодостатності України. Ми сформуємо соціально і екологічно орієнтовану економіку з першочерговим вирішенням проблем житла, енергії, води, харчування і транспорту, створимо правову базу для реального захисту всіх видів власності. 
6. Створимо потужні державні корпорації з ефективним управлінням для концентрації ресурсів на проривних напрямках розвитку і успішної конкуренції на глобальних ринках. 
7. Сформуємо сприятливий і стабільний правовий простір для розвитку середнього бізнесу, надамо повну свободу малому бізнесу з простими і зрозумілими процедурами реєстрації та оподаткування. 

    ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я І ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА 
8. Перенесемо центр ваги на профілактичну медицину, формування культури здорового способу життя, самозцілення, системи фізичної культури і спорту, курортів, санаторіїв, внутрішнього туризму. 
9. Втілимо в життя демографічну політику, спрямовану на збільшення народжуваності серед корінного населення країни, охорону дитинства, материнства, зміцнення сім'ї, плекання генофонду. 
10. Різко підвищимо якість харчування шляхом державної підтримки виробництва натуральної продукції, жорсткого дотримання стандартів якості. 

    ДЕРЖАВА 
11. Ми зініціюємо наукову розробку Конституції Третього Гетьманату з подальшим легітимним переходом України до нового політичного ладу. 
12. Створимо систему відкритого моніторингу діяльності держави. 
13. Реалізуємо курс на політичну самодостатність, здобуття статусу нейтральної держави. 
14. Започаткуємо політику формування точок росту нової цивілізації - соціополісів. 
15. Здійснимо адміністративно-територіальну реформу: поступовий перехід до трьохрівневої системи управління "центр - 100 органічних округів - місцева громада" з суттєвим розширенням місцевого самоврядування. 
16. Проведемо реформу Збройних сил з формуванням воїнської верстви, створенням професійних військ швидкого реагування і системи територіальних формувань народної самооборони (новітнього козацтва). 
17. Активно підтримуватимемо українську діаспору. 

     ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР 
18. Очистимо його від бруду, агресивності та розпусти, підвищимо частку інформації культурного, наукового, освітнього, професійного, практичного характеру. 
19. Збільшимо різноманітність іноземних джерел, при цьому загальна їхня частка не буде перевищувати 20%. Національний за змістом і походженням інформаційний продукт складатиме 80%. 

     РОДОВА ПАМ'ЯТЬ 
20. Сприятимемо відродженню української Традиції, пробудженню в народі родової пам'яті, активізації енергетики сотень поколінь наших предків. 
21. Пізнаватимемо і творчо використовуватимемо потенціал Української землі. 
22. Нас цікавить актуалізація Традиції в сучасних умовах та її розвиток. 

    СОНЯЧНИЙ СВІТОГЛЯД
 
23. Сприятимемо поверненню до витоків Євангельського вчення як вищого рівня розвитку давньоукраїнської ведичної Традиції, реалізації прихованого в людях боголюдського потенціалу за прикладом втіленого Сина Божого. 
24. Підтримуватимемо дослідження природи видимого і невидимого світу. 
25. Створимо умови для формування єдиної духовної громади -Української Церкви, що гармонійно поєднає віру, науку, мистецтво і фізичну досконалість. Ми перетворимо Україну на планетарний духовний центр, що несе народам світло істинних знань, вищий моральний закон, досконалу соціальну організацію і передові технології, підтверджені добрими плодами Українського Способу Життя.